Тривога розлуки у дошкільнят: як діяти батькам

Психологиня проєкту «Поруч» Оксана Шаровара розповідає про сепараційну тривогу або тривогу розлуки у дітей дошкільного віку: як батькам діяти, щоб допомогти дитині повернути відчуття безпеки.

Сепараційна тривога – це сильне хвилювання або страх, які виникають у дитини через розлуку з батьками чи іншими близькими дорослими. Важливо розуміти: поява тривоги розлуки є природною частиною розвитку дитини. Вона з'являється у віці приблизно 6-8 місяців і пов’язана з формуванням прив’язаності до близьких дорослих та поступовим пізнанням світу. Зазвичай ця тривога зменшується приблизно до 3 років, коли дитина починає розуміти, що батьки можуть зараз бути поза полем зору, але обов'язково повернуться. Проте тривога розлуки може знову зʼявитися і у старшому віці через стресові події або зміни у звичному житті, наприклад, коли родина переїжджає або дитина вперше йде до садочка. Оксана Шаровара зазначає, що з дітьми будь-якого віку важливо звертати увагу на обставини, що впливають на життя сімʼї. Якщо з’являється або повертається страх відпускати батьків, це може бути реакцією на пережитий складний досвід.

«Це може бути реакцією на досвід війни: евакуацію, вимушену розлуку із членами сім’ї, повітряні тривоги.
Якщо дитина вже стикалася з реальною небезпекою, страх втратити зв’язок із батьками є логічною реакцією. Важливо зважати на те, що загалом відбувається в житті дитини», — каже психологиня, Оксана Шаровара.

Сепараційна тривога – це сильне хвилювання або страх, які виникають у дитини через розлуку з батьками чи іншими близькими дорослими. Важливо розуміти: поява тривоги розлуки є природною частиною розвитку дитини. Вона з'являється у віці приблизно 6-12 місяців і пов’язана з формуванням прив’язаності до близьких дорослих та поступовим пізнанням світу. Зазвичай ця тривога зменшується приблизно до 3 років, коли дитина починає розуміти, що батьки можуть зараз бути поза полем зору, але обов'язково повернуться. Проте тривога розлуки може знову зʼявитися і у старшому віці через стресові події або зміни у звичному житті, наприклад, коли родина переїжджає або дитина вперше йде до садочка. Оксана Шаровара зазначає, що з дітьми будь-якого віку важливо звертати увагу на обставини, що впливають на життя сімʼї. Якщо з’являється або повертається страх відпускати батьків, це може бути реакцією на пережитий складний досвід.

«Це може бути реакцією на досвід війни: евакуацію, вимушену розлуку із членами сім’ї, повітряні тривоги.
Якщо дитина вже стикалася з реальною небезпекою, страх втратити зв’язок із батьками є логічною реакцією. Важливо зважати на те, що загалом відбувається в житті дитини», — каже психологиня, Оксана Шаровара.

Як розпізнати тривогу розлуки?

Звертати увагу варто на такі прояви:

сильний плач або істерики під час прощання з батьками;

прагнення постійно триматися біля батьків, особливо в незнайомому середовищі;

відмова засинати, якщо батьків немає поруч;

категоричне небажання йти в садочок, залишатися з бабусями/дідусями тощо;

потреба постійно бачити батьків або знати, де вони перебувають, навіть удома;

психосоматичні прояви: головний біль, нудота або біль у животі перед ситуаціями, у яких дитині доведеться розлучитися з батьками;

повернення до поведінки, характерної для молодшого віку, наприклад смоктання пальця.

«Коли перед виходом до садочку у дитини постійно починає щось боліти, батьки можуть думаюти, що вона вигадує. Але з погляду фізіології вигадок немає: мозок інтерпретує ситуацію як потенційно небезпечну і тіло реагує відповідно.», — каже психологиня, Оксана Шаровара.

Як розпізнати тривогу розлуки?

Звертати увагу варто на такі прояви:

сильний плач або істерики під час прощання з батьками;

прагнення постійно триматися біля батьків, особливо в незнайомому середовищі;

відмова засинати, якщо батьків немає поруч;

категоричне небажання йти в садочок, залишатися з бабусями/дідусями тощо;

потреба постійно бачити батьків або знати, де вони перебувають, навіть удома;

повернення до поведінки, характерної для молодшого віку, наприклад смоктання пальця.

«Коли перед виходом до садочку у дитини постійно починає щось боліти, батьки можуть думаюти, що вона вигадує. Але з погляду фізіології вигадок немає: мозок інтерпретує ситуацію як потенційно небезпечну і тіло реагує відповідно.», — каже психологиня, Оксана Шаровара.

Як допомогти дитині

Передбачуваність найкраще допомагає знизити рівень тривоги.

Режим дня Тривога завжди спрямована в майбутнє. Мозок дитини заповнює невідомість сценаріями, які можуть її лякати. Повторюваний графік дня створює відчуття стабільності. Коли день має зрозумілий і передбачуваний ритм, дитині легше орієнтуватися в тому, що відбуватиметься далі.

Ритуали прощання і «перехідні об’єкти»
Придумайте свій особливий жест: особливе потискання руки, обійми чи поцілунок.

«Дайте дитині із собою іграшку, брелок, маленьку ляльку-мотанку чи свою фотографію. Скажіть: “Коли тобі буде сумно чи неспокійно, ти можеш взяти цю річ, пообіймати її і згадати, що я люблю тебе”. Ніколи не кажіть дошкільнятам у садочку: “Я зараз за декілька хвилиночок повернусь”, якщо насправді йдете на роботу. Це руйнує базову довіру. Краще сказати чесно: “Я знаю, що тобі може бути сумно. Але я точно повернуся ввечері» і запропонуйте спільну активність на вечір, якої дитина буде очікувати з інтересом», — радить психологиня, Оксана Шаровара.

Терапевтичні ігри
Для дошкільнят гра — найприродніший спосіб прожити тривогу та страх. Можна програвати ситуацію з іграшками: як ведмедик іде в садочок, що він там робить, як сумує за мамою, але знаходить друзів — і як мама зрештою за ним повертається. Така гра дозволяє дитині «відрепетирувати» розлуку в безпечному просторі, де вона сама контролює фінал.
Дітям корисно розповідати казки з позитивним фіналом, а також разом ліпити чи малювати свій страх — це знімає внутрішнє напруження і дає дитині відчуття контролю над тим, що її лякає.

Як допомогти дитині

Передбачуваність найкраще допомагає знизити рівень тривоги.

«Дайте дитині із собою іграшку, брелок, маленьку ляльку-мотанку чи свою фотографію. Скажіть: “Коли тобі буде сумно чи неспокійно, ти можеш взяти цю річ, пообіймати її і згадати, що я люблю тебе”. Ніколи не кажіть дошкільнятам у садочку: “Я зараз за декілька хвилиночок повернусь”, якщо насправді йдете на роботу. Це руйнує базову довіру. Краще сказати чесно: “Я знаю, що тобі може бути сумно. Але я точно повернуся ввечері» і запропонуйте спільну активність на вечір, якої дитина буде очікувати з інтересом», — радить психологиня, Оксана Шаровара.

Як батькам підтримати себе

Коли дитина щодня плаче в садочку, батьки часто стикаються з почуттям сорому. Особливо якщо замість підтримки від педагогів звучить засудження: «Зробіть щось зі своєю дитиною!». У цей момент у дорослих підіймається хвиля роздратування, яка потім може виливатися на дитину: «Я ж усе для тебе роблю, чому ти так поводишся?».
Це замкнуте коло, і вийти з нього можна лише тоді, коли батьки самі отримають підтримку.

«Для батьків це колосальний стрес, інколи навіть більший, ніж для самої дитини. Дитина “зчитує” градус батьківської тривоги, і якщо дорослий сам не тямить себе від страху, малюк не заспокоїться. Тому батькам важливо в першу чергу дбати про свій стан.
Не соромтеся власних емоцій. Хочеться плакати — поплачте. Немає єдиного правильного способу реагування. Комусь допомагає прогулянка, комусь — дихальні техніки чи щоденник думок.
Не залишайтеся із цим сам на сам: спілкуйтеся з друзями, діліться досвідом із тими батьками, які вже пройшли цей етап.
І з самого початку намагайтеся будувати партнерську комунікацію з вихователями. Поясніть: “У мене високочутлива дитина. Ми зараз працюємо над цим і дуже просимо вашої підтримки”», — радить психологиня, Оксана Шаровара.

Як батькам підтримати себе

«Для батьків це колосальний стрес, інколи навіть більший, ніж для самої дитини. Дитина “зчитує” градус батьківської тривоги, і якщо дорослий сам не тямить себе від страху, малюк не заспокоїться. Тому батькам важливо в першу чергу дбати про свій стан.
Не соромтеся власних емоцій. Хочеться плакати — поплачте. Немає єдиного правильного способу реагування. Комусь допомагає прогулянка, комусь — дихальні техніки чи щоденник думок.
Не залишайтеся із цим сам на сам: спілкуйтеся з друзями, діліться досвідом із тими батьками, які вже пройшли цей етап.
І з самого початку намагайтеся будувати партнерську комунікацію з вихователями. Поясніть: “У мене високочутлива дитина. Ми зараз працюємо над цим і дуже просимо вашої підтримки”», — радить психологиня, Оксана Шаровара.

Коли варто звернутися до спеціаліста

Якщо тривога стає хронічною (особливо у дитини старше 3 років) і впливає на якість життя: сон, харчування, взаємодію з дорослими та однолітками, гру, фізичне здоровʼя, варто звернутися по психологічну допомогу. Фахівець допоможе вибудувати індивідуальний план, щоб цей етап став для родини безпечним досвідом, а не джерелом щоденного стресу. Якщо вам потрібна консультація психолога з питань виховання дитини або вашого психоемоційного стану, ви можете безоплатно звернутися до фахівців проєкту «ПОРУЧ» за посиланням: ТУТ

Коли варто звернутися до спеціаліста

Більше про розробників Платформи

Платформа розроблена Всеукраїнським громадським центром "Волонтер" за фінансової підтримки Представництва Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) в Україні.
Думки, висновки та/чи рекомендації належать авторам та упорядникам цих курсів і не обов'язково відображають погляди ЮНІСЕФ.