Принципи виховання на основі прив'язаності

Часто в процесі виховання батьки бувають розгубленими, мають чимало суперечливих думок і запитань, зокрема, стосовно методів, які обрати, яких стратегій дотримуватись, як зберегти близькі стосунки в родині та виховати дитину самостійною.
Батьки шукають чітких правил у вихованні, не враховуючи, що кожна сім’я й кожна дитина має унікальний набір якостей, бачення власних цінностей та підходів до реалізації своїх потреб. Батькам важливо розуміти, що ідеальної формули виховання дитини не існує, що треба слідувати узгодженим подружжям принципам, які дозволять дитині перейняти найкращий досвід батьків, а батькам – скоригувати поведінку дитини в тісному контакті з нею.

Виховання дітей починається з моменту вагітності та включає в себе їх фізичний, психічний, інтелектуальний, емоційний та соціальний розвиток. Дитина змалку бере за приклад зразки співдії сім’ї та поступово переносить їх у соціальну взаємодію з іншими. Те, в чому батьки поєднані або роз'єднані з дитиною, неодмінно впливає на її психоемоційний та фізичний стани.

Illustration

Процес виховання є системою методів, які обирають та застосовують саме для розвитку дітей, і залежить від взаємовпливу дорослого на дитину, від їхньої близькості й порозуміння, або навпаки – від відсутності чи браку названого. Отже, стратегії виховання змінюються не лише з дорослішанням дитини, а й відповідно до ситуації в родині. Зазвичай діти часто переймають батьківський досвід і можуть в майбутньому свідомо або несвідомо застосовувати його у своїх родинах. І тут важливо враховувати відмінності поколінь, які мали різний, часто недостатній доступ до інформації про методи виховання, іншим чином, ніж наступні покоління, обирали цінності та піддавалися або не піддавалися суспільному впливу (йдеться про стереотипи, норми прийнятної поведінки тощо).

  • Основа успішності методів виховання та оптимального розвитку полягає в забезпеченні потреб дитини відповідно до її вікових та індивідуальних особливостей, формування стосунків між нею та батьками, що ґрунтуються на емоційній близькості.

Нерідко батькам буває складно балансувати між своїми можливостями та потребами дітей, а також визначати границі між обмеженнями та свободою (йдеться про вибудовування межі між «хочу» і «треба», наприклад, дитині треба їсти овочі, а вона хоче їсти чіпси, і між тим, що «можна» й «не можна» робити, наприклад, можна гратися з іншими дітьми, але не можна їх бити).
Досвід дитячо-батьківських стосунків є основою для відчуття нею безпеки в дослідженні світу, взаємодії з людьми, формуванні власної цінності та дотриманні кордонів у взаємодії з іншими. Розуміння принципів виховання допомогає батькам розпізнати та задовольнити потреби дитини, скорегувати її поведінку, не руйнуючи особистості й не погіршуючи взаємин із нею. Базовим принципом виховання є підхід, в основі якого – прив’язаність (зв’язок) між дитиною й батьками та / або між дитиною та особами, які піклуються про неї. У дитини він формується в разі забезпечення її потреб, емоційного відгуку на неї та емоційної близькості. Для дітей найважливішими є дві потреби – отримувати задоволення від доброго ставлення до неї та безпека. З віком кількість потреб зростає. В підлітковому віці дитина вже потребує автономності та спілкування з батьками на рівних.

Тому, в основі виховання дитини мають бути закладені принципи прив’язановісті, які батьки можуть забезпечити через:

    Розпізнавання потреб дитини та розуміння того, що її емоційна реакція – це спосіб повідомити про них.
    Задоволення потреб відповідно до віку дитини та її індивідуальних особливостей як емоційний відгук батьків на взаємодію з нею (бути в контакті, схвалювати її позитивні дії та поведінку).
    Розвиток навичок дитини та формування належної поведінки через пояснення та обговорення її бажаних форм, проявів емпатійності, гру.

Основою виховання через прив’язаність є емоційне та комунікативне включення батьків у взаємодію з дитиною, а не механічне задоволення її потреб. Якщо батьки вміють екологічно проявляти свої емоції, проговорювати свої відчуття та разом з дитиною аналізувати її поведінку, не оцінюючи її в цілому, результат буде всім на користь, а дитина отримає навички формування стосунків з іншими людьми, з партнером / партнеркою, а в майбутньому – і з власними дітьми. З таким досвідом їй буде легше адаптуватися в соціумі.

Чого НЕ варто робити батькам:

    намагатися стати другом своїй дитині, адже роль батьків полягає у вихованні й наставництві, які передбачають за потреби корегування поведінки, чого друзі не роблять, бо знаходяться на рівних;
    застосовувати покарання як метод виховання, що базується на страху та підкоренні дитини й не дає їй позитивного досвіду саморозвитку, фактично руйнуючи стратегію взаємодії з нею; не покращує її поведінки, знижує її самооцінку, не сприяє вмінню формувати здорові стосунки з оточенням;
    вдаватися до крайнощів від надмірного контролю до надмірної свободи – в силу того, що за життя і здоров’я дитини несуть відповідальність батьки важливо розуміти, що дитина ще не знає де закінчується свобода дослідження світу, а де починається обмеження – небезпека. Тому надмірність цих крайнощів не дає дитини можливість досліджувати світ (надмірний контроль) та аналізувати ситуації небезпеки та бути у безпеці (надмірна свобода);
    порушувати послідовність виховного процесу, а отже систематичність формування навичок;
    порівнювати дитину з іншими, не визнаючи її вмінь / досягнень, або оцінювати за одним вчинком, фокусуючись лише на на тому, що не вдалося (це призводить до формування негативних знань про себе, демотивує дитину до зміни поведінки та порушує емоційну близькість з батьками).

Виховання дитини – складний процес, який постійно змінюється, потребує поступовості та систематичності. Дітям так само, як і дорослим, важливо розуміти алгоритм взаємодії, тому батьки мають бути послідовними у своїх вимогах, впливати на дитину без утиску та на основі прив’язаності. Саме це зміцнює авторитет дорослого, підвищує до нього довіру дитини та заохочує її наслідувати поведінку, яку батькии намагаються в неї сформувати.
Зміни виховних підходів є цілком прийнятними, навіть якщо батьки або діти повертаються до перевірених моделей поведінки, яких дотримувалися раніше, адже удосконалення, нові стратегії – завжди на користь.

Авторки:

  • Illustration

    Наталія Пашко, психотерапевтиня, спеціалістка-психологиня по роботі з випадками насильства щодо дітей, модераторка дивізіону ювенальної психології, експертка ГО «ВГЦ «Волонтер».

  • Illustration

    Анна Козлова, докторка філософії у галузі психології, доцентка кафедри психології та педагогіки професійної освіти факультету лінгвістики та соціальних комунікацій Національного авіаційного університету, залучена експертка ГО «ВГЦ «Волонтер».

Часто в процесі виховання батьки бувають розгубленими, мають чимало суперечливих думок і запитань, зокрема, стосовно методів, які обрати, яких стратегій дотримуватись, як зберегти близькі стосунки в родині та виховати дитину самостійною.
Батьки шукають чітких правил у вихованні, не враховуючи, що кожна сім’я й кожна дитина має унікальний набір якостей, бачення власних цінностей та підходів до реалізації своїх потреб. Батькам важливо розуміти, що ідеальної формули виховання дитини не існує, що треба слідувати узгодженим подружжям принципам, які дозволять дитині перейняти найкращий досвід батьків, а батькам – скоригувати поведінку дитини в тісному контакті з нею.

Виховання дітей починається з моменту вагітності та включає в себе їх фізичний, психічний, інтелектуальний, емоційний та соціальний розвиток. Дитина змалку бере за приклад зразки співдії сім’ї та поступово переносить їх у соціальну взаємодію з іншими. Те, в чому батьки поєднані або роз'єднані з дитиною, неодмінно впливає на її психоемоційний та фізичний стани.

Процес виховання є системою методів, які обирають та застосовують саме для розвитку дітей, і залежить від взаємовпливу дорослого на дитину, від їхньої близькості й порозуміння, або навпаки – від відсутності чи браку названого. Отже, стратегії виховання змінюються не лише з дорослішанням дитини, а й відповідно до ситуації в родині.  Зазвичай діти часто переймають батьківський досвід і можуть в майбутньому свідомо або несвідомо застосовувати його у своїх родинах. І тут важливо враховувати відмінності поколінь, які мали різний, часто недостатній доступ до інформації про методи виховання, іншим чином, ніж наступні покоління, обирали цінності та піддавалися або не піддавалися суспільному впливу (йдеться про стереотипи, норми прийнятної поведінки тощо).

Основа успішності методів виховання та оптимального розвитку полягає в забезпеченні потреб дитини відповідно до її вікових та індивідуальних особливостей, формування стосунків між нею та батьками, що ґрунтуються на емоційній близькості.

Нерідко батькам буває складно балансувати між своїми можливостями та потребами дітей, а також визначати границі між обмеженнями та свободою (йдеться про вибудовування межі між «хочу» і «треба», наприклад, дитині треба їсти овочі, а вона хоче їсти чіпси, і між тим, що «можна» й «не можна» робити, наприклад, можна гратися з іншими дітьми, але не можна їх бити).
Досвід дитячо-батьківських стосунків є основою для відчуття нею безпеки в дослідженні світу, взаємодії з людьми, формуванні власної цінності та дотриманні кордонів у взаємодії з іншими. Розуміння принципів виховання допомогає батькам розпізнати та задовольнити потреби дитини, скорегувати її поведінку, не руйнуючи особистості й не погіршуючи взаємин із нею.  Базовим принципом виховання є підхід, в основі якого – прив’язаність (зв’язок) між дитиною й батьками та / або між дитиною та особами, які піклуються про неї. У дитини він формується в разі забезпечення її потреб, емоційного відгуку на неї та емоційної близькості. Для дітей найважливішими є дві потреби – отримувати задоволення від доброго ставлення до неї та безпека. З віком кількість потреб зростає. В підлітковому віці дитина вже потребує автономності та спілкування з батьками на рівних.  Тому, в основі виховання дитини мають бути закладені принципи прив’язановісті, які батьки можуть забезпечити через:

    Розпізнавання потреб дитини та розуміння того, що її емоційна реакція – це спосіб повідомити про них.
    Задоволення потреб відповідно до віку дитини та її індивідуальних особливостей як емоційний відгук батьків на взаємодію з нею (бути в контакті, схвалювати її позитивні дії та поведінку).
    Розвиток навичок дитини та формування належної поведінки через пояснення та обговорення її бажаних форм, проявів емпатійності, гру.

Основою виховання через прив’язаність є емоційне та комунікативне включення батьків у взаємодію з дитиною, а не механічне задоволення її потреб. Якщо батьки вміють екологічно проявляти свої емоції, проговорювати свої відчуття та разом з дитиною аналізувати її поведінку, не оцінюючи її в цілому, результат буде всім на користь, а дитина отримає навички формування стосунків з іншими людьми, з партнером / партнеркою, а в майбутньому – і з власними дітьми. З таким досвідом їй буде легше адаптуватися в соціумі.

Чого НЕ варто робити батькам:

    намагатися стати другом своїй дитині, адже роль батьків полягає у вихованні й наставництві, які передбачають за потреби корегування поведінки, чого друзі не роблять, бо знаходяться на рівних;
    застосовувати покарання як метод виховання, що базується на страху та підкоренні дитини й не дає їй позитивного досвіду саморозвитку, фактично руйнуючи стратегію взаємодії з нею; не покращує її поведінки, знижує її самооцінку, не сприяє вмінню формувати здорові стосунки з оточенням;
    вдаватися до крайнощів від надмірного контролю до надмірної свободи – в силу того, що за життя і здоров’я дитини несуть відповідальність батьки важливо розуміти, що дитина ще не знає де закінчується свобода дослідження світу, а де починається обмеження – небезпека. Тому надмірність цих крайнощів не дає дитини можливість досліджувати світ (надмірний контроль) та аналізувати ситуації небезпеки та бути у безпеці (надмірна свобода);
    порушувати послідовність виховного процесу, а отже систематичність формування навичок;
    порівнювати дитину з іншими, не визнаючи її вмінь / досягнень, або оцінювати за одним вчинком, фокусуючись лише на на тому, що не вдалося (це призводить до формування негативних знань про себе, демотивує дитину до зміни поведінки та порушує емоційну близькість з батьками).

Виховання дитини – складний процес, який постійно змінюється, потребує поступовості та систематичності. Дітям так само, як і дорослим, важливо розуміти алгоритм взаємодії, тому батьки мають бути послідовними у своїх вимогах, впливати на дитину без утиску та на основі прив’язаності. Саме це зміцнює авторитет дорослого, підвищує до нього довіру дитини та заохочує її наслідувати поведінку, яку батькии намагаються в неї сформувати.
Зміни виховних підходів є цілком прийнятними, навіть якщо батьки або діти повертаються до перевірених моделей поведінки, яких дотримувалися раніше, адже удосконалення, нові стратегії – завжди на користь.

Авторки:

  • Illustration

    Наталія Пашко, психотерапевтиня, спеціалістка-психологиня по роботі з випадками насильства щодо дітей, модераторка дивізіону ювенальної психології, експертка ГО «ВГЦ «Волонтер».

  • Illustration

    Анна Козлова, докторка філософії у галузі психології, доцентка кафедри психології та педагогіки професійної освіти факультету лінгвістики та соціальних комунікацій Національного авіаційного університету, залучена експертка ГО «ВГЦ «Волонтер».

Illustration
Більше про розробників Платформи

Платформа розроблена Всеукраїнським громадським центром "Волонтер" за фінансової підтримки Представництва Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) в Україні.
Думки, висновки та/чи рекомендації належать авторам та упорядникам цих курсів і не обов'язково відображають погляди ЮНІСЕФ.