Емоційне вигорання у дітей: як допомогти, коли самі на межі
У періоди війни, втрат, нестабільності та постійної тривоги емоційне вигорання стає буденністю не лише для дорослих, а й для дітей.
Батьки можуть помічати: дитина ніби змінилася. Стала дратівливою, мовчазною, замкнутою. З’являється байдужість до навчання, до друзів, до всього, що раніше подобалось. У такі моменти легко подумати: «розлінилася», «щось із характером», «перехідний вік». Але за цим часто стоїть не примха, а емоційне виснаження.
Вигорання – це відповідь психіки на тривалий стрес, перевантаження, втому, втрату сенсу і опори. Особливо зараз, коли дитина живе в постійній напрузі, навіть якщо не говорить про це вголос.
Війна ставить перед підлітками складні запитання, на які вони не можуть самостійно дати відповіді через вік і брак життєвого досвіду. І саме підтримка дорослих допоможе їм впоратися із цими роздумами. Щоб розібратися, як батьки можуть якісно підтримати дітей, що дорослішають під час війни, ми поспілкувалися із психологинями проєкту «ПОРУЧ» Наталією Пашко та Оксаною Шароварою.
Що таке емоційне вигорання у дітей і як його розпізнати?
Емоційне вигорання у дітей – це стан хронічного фізичного й емоційного виснаження, що виникає внаслідок тривалого стресу, перевантаження та браку відновлення. Його проявами є втома, втрата інтересу до звичних справ, зниження самооцінки, емоційна нестабільність, замкненість або агресивна поведінка.
Це внутрішнє виснаження, коли навіть звичні речі стають надто складними, немає сил вчитися, спілкуватися, і те, що раніше надихало, більше не викликає інтересу.
Цей стан виникає не раптово, а накопичується поступово – особливо в умовах тривалого стресу, нестабільності, надмірного тиску або постійної тривоги (що часто є реальністю дітей у час війни).
Як помітити, що дитині важко?
Іноді зміни у поведінці дитини – це не «лінощі» чи «характер», а спосіб психіки сказати: «Мені зараз складно». Нижче – кілька сигналів, які можуть свідчити, що дитина втомлена, перевантажена або на межі виснаження:
Важливо: дитина може не усвідомлювати свого стану: не знає, як про це сказати, або просто не розуміє, чому стало важче.
У підлітковому віці ці прояви можуть бути іншими або здаватися «неприємною поведінкою»:
Симптоми виснаження часто плутають із ледарством, протестом, поганим характером. Але це – психологічна втома, яка потребує підтримки, а не тиску. Діти не завжди вміють говорити: «Я вигорів(-ла)». Але можуть поводитися так, що сигналізують про це поведінкою.
Чому не працює «зберися» і чим небезпечний тиск?
Здавалося б, прості слова підтримки: «Зберися, це не складно», «Інші якось справляються, чого ти не можеш?», «Не перебільшуй, усе нормально» …але у стані виснаження у дитини просто немає внутрішнього ресурсу діяти в цей момент, навіть якщо дуже хоче.
У стані стресу або емоційного виснаження діяльність префронтальної кори мозку знижується – саме тієї ділянки, яка відповідає за планування, мотивацію, саморегуляцію. Тобто втомлена дитина фізіологічно не може «зібратися». Фрази з тиском активують ще більше напруження: замість того, щоб заспокоїтись і відновити сили, дитина почувається винною, не такою, як треба.
Постійні вимоги без підтримки можуть призводити до вторинного стресу, втрати довіри до дорослого й уникання спілкування. Дитина або замикається, або реагує спротивом і агресією.
Як підтримати дитину у стані «нічого не хочеться»?
Коли дитина чи підліток каже: «Мені байдуже», «Нічого не хочу», «Відчепіться» – це може зчитуватись як впертість або відмова. Але часто за цим стоїть втома, перевантаження, розчарування або тривога. У такі моменти найкраща підтримка – це не наполягати, а бути поруч. Ось кілька принципів, які можуть допомогти:
Мікроресурси для дитини: як допомогти без тиску
Коли дитині емоційно важко, не завжди працюють розмови чи поради. Іноді найкраще – запропонувати просту дію, яка повертає відчуття безпеки, тілесного комфорту чи емоційної рівноваги. Такі дії називаються мікроресурсами – це невеликі, але дієві способи зняти напругу і дати дитині опору. Вони не потребують зусиль, не вимагають пояснень і підходять дітям різного віку. Для молодших дітей:
Для старших дітей та підлітків:
Що робити батькам, коли самі на межі?
Коли дитина виснажена – це велике емоційне навантаження для батьків. Але часто буває й інакше: дитина потребує підтримки саме тоді, коли вам самим важко, коли ви виснажені, напружені. У такі моменти легко почати звинувачувати себе: «Я недостатньо терплячий(-а)», «Маю бути сильним(-ою) для дитини». Це сигнал: час підтримати не лише дитину, а й себе. Підтримка дитини починається з турботи про себе.
Коли дитині непросто – не завжди потрібні слова чи дії. Іноді важливо просто побачити її стан, побути поряд без поспіху, залишити простір і час. Звичайне «я тут» часто значить більше, ніж будь-яке рішення. Мовчазна присутність, теплі обійми, чашка чаю – усе це теж має силу. І якщо вам самим важко – дайте собі дозвіл на паузу, відновіться, подихайте, побудьте у тиші. Бо піклування про дитину починається з піклування про себе.
У періоди війни, втрат, нестабільності та постійної тривоги емоційне вигорання стає буденністю не лише для дорослих, а й для дітей.
Батьки можуть помічати: дитина ніби змінилася. Стала дратівливою, мовчазною, замкнутою. З’являється байдужість до навчання, до друзів, до всього, що раніше подобалось. У такі моменти легко подумати: «розлінилася», «щось із характером», «перехідний вік». Але за цим часто стоїть не примха, а емоційне виснаження.
Вигорання – це відповідь психіки на тривалий стрес, перевантаження, втому, втрату сенсу і опори. Особливо зараз, коли дитина живе в постійній напрузі, навіть якщо не говорить про це вголос.
Війна ставить перед підлітками складні запитання, на які вони не можуть самостійно дати відповіді через вік і брак життєвого досвіду. І саме підтримка дорослих допоможе їм впоратися із цими роздумами. Щоб розібратися, як батьки можуть якісно підтримати дітей, що дорослішають під час війни, ми поспілкувалися із психологинями проєкту «ПОРУЧ» Наталією Пашко та Оксаною Шароварою.
Що таке емоційне вигорання у дітей і як його розпізнати?
Емоційне вигорання у дітей – це стан хронічного фізичного й емоційного виснаження, що виникає внаслідок тривалого стресу, перевантаження та браку відновлення. Його проявами є втома, втрата інтересу до звичних справ, зниження самооцінки, емоційна нестабільність, замкненість або агресивна поведінка.
Це внутрішнє виснаження, коли навіть звичні речі стають надто складними, немає сил вчитися, спілкуватися, і те, що раніше надихало, більше не викликає інтересу.
Цей стан виникає не раптово, а накопичується поступово – особливо в умовах тривалого стресу, нестабільності, надмірного тиску або постійної тривоги (що часто є реальністю дітей у час війни).
Як помітити, що дитині важко?
Іноді зміни у поведінці дитини – це не «лінощі» чи «характер», а спосіб психіки сказати: «Мені зараз складно». Нижче – кілька сигналів, які можуть свідчити, що дитина втомлена, перевантажена або на межі виснаження:
Важливо: дитина може не усвідомлювати свого стану: не знає, як про це сказати, або просто не розуміє, чому стало важче.
У підлітковому віці ці прояви можуть бути іншими або здаватися «неприємною поведінкою»:
Симптоми виснаження часто плутають із ледарством, протестом, поганим характером. Але це – психологічна втома, яка потребує підтримки, а не тиску. Діти не завжди вміють говорити: «Я вигорів(-ла)». Але можуть поводитися так, що сигналізують про це поведінкою.
Чому не працює «зберися» і чим небезпечний тиск?
Здавалося б, прості слова підтримки: «Зберися, це не складно», «Інші якось справляються, чого ти не можеш?», «Не перебільшуй, усе нормально» …але у стані виснаження у дитини просто немає внутрішнього ресурсу діяти в цей момент, навіть якщо дуже хоче.
У стані стресу або емоційного виснаження діяльність префронтальної кори мозку знижується – саме тієї ділянки, яка відповідає за планування, мотивацію, саморегуляцію. Тобто втомлена дитина фізіологічно не може «зібратися». Фрази з тиском активують ще більше напруження: замість того, щоб заспокоїтись і відновити сили, дитина почувається винною, не такою, як треба.
Постійні вимоги без підтримки можуть призводити до вторинного стресу, втрати довіри до дорослого й уникання спілкування. Дитина або замикається, або реагує спротивом і агресією.
Як підтримати дитину у стані «нічого не хочеться»?
Коли дитина чи підліток каже: «Мені байдуже», «Нічого не хочу», «Відчепіться» – це може зчитуватись як впертість або відмова. Але часто за цим стоїть втома, перевантаження, розчарування або тривога. У такі моменти найкраща підтримка – це не наполягати, а бути поруч. Ось кілька принципів, які можуть допомогти:
Мікроресурси для дитини: як допомогти без тиску
Коли дитині емоційно важко, не завжди працюють розмови чи поради. Іноді найкраще – запропонувати просту дію, яка повертає відчуття безпеки, тілесного комфорту чи емоційної рівноваги. Такі дії називаються мікроресурсами – це невеликі, але дієві способи зняти напругу і дати дитині опору. Вони не потребують зусиль, не вимагають пояснень і підходять дітям різного віку. Для молодших дітей:
Для старших дітей та підлітків:
Що робити батькам, коли самі на межі?
Коли дитина виснажена – це велике емоційне навантаження для батьків. Але часто буває й інакше: дитина потребує підтримки саме тоді, коли вам самим важко, коли ви виснажені, напружені. У такі моменти легко почати звинувачувати себе: «Я недостатньо терплячий(-а)», «Маю бути сильним(-ою) для дитини». Це сигнал: час підтримати не лише дитину, а й себе. Підтримка дитини починається з турботи про себе.
Коли дитині непросто – не завжди потрібні слова чи дії. Іноді важливо просто побачити її стан, побути поряд без поспіху, залишити простір і час. Звичайне «я тут» часто значить більше, ніж будь-яке рішення. Мовчазна присутність, теплі обійми, чашка чаю – усе це теж має силу. І якщо вам самим важко – дайте собі дозвіл на паузу, відновіться, подихайте, побудьте у тиші. Бо піклування про дитину починається з піклування про себе.