Чи можливе виховання без покарання
Розбираємося, як виховувати дитину без покарань – щоб зберегти близькі стосунки, довіру і повагу.
Ставити межі та дисциплінувати дітей без застосування покарань — можливо. Щоб розібратися, як це працює, ми звернулися до Оксани Шаровари, психологині проєкту «ПОРУЧ», та Наталії Строєвої, соціальної педагогині-психологині, координаторки проєктів ВГЦ «Волонтер», співавторки програми «Батьківство без стресу».
Покарання не працюють
Покарання зазвичай націлене припинити небажану поведінку, але майже не вчить дитину, як поводитися натомість. Крики, докори та погрози не виправляють ситуацію, а лише загострюють боротьбу за владу між дорослим і дитиною, поглиблюють «прірву» у стосунках і забирають в дитини шанси навчитися, як діяти правильно.
Тобто якщо дорослі лише кажуть «Не можна!», але не показують альтернативу, дитина не може дізнатися, як треба. У випадках, коли покарання не пов’язане з конкретним проступком, малеча може взагалі не розуміти, за що її карають.
Коли дитина не бачить конкретних зв’язків між її вчинками та їх наслідками, це може впливати на її впевненість в собі та подальшу модель взаємодії зі світом. Через це діти вчаться пристосовуватися, бояться поводитися відкрито і спонтанно, адже не знають, якої реакції очікувати на свої дії. У певних випадках це навіть може впливати на схильність дитини в майбутньому до підвищеної тривожності та депресивних розладів.
«Коли ми говоримо про „покарання“, це звучить як своєрідна помста, викликана батьківським гнівом чи образою. Натомість наслідки — це логічний результат певної поведінки, який допомагає дитині усвідомити причинно-наслідковий зв’язок своїх вчинків», — каже психологиня Оксана Шаровара.
У вихованні підлітків жорсткі заборони, як правило, дають зворотний ефект. Категорична заборона будь-чого призводить лише до того, що діти спритніше приховують свої пригоди або навпаки — бунтують і навмисно повторюють несхвальні дії.
Надмірний контроль і невизнання самостійності підлітка можуть лише провокувати нові конфлікти та підривати довіру в стосунках.
Є ще одна сторона, про яку не варто забувати: діти природно прагнуть уваги дорослих. Якщо мама й тато реагують тільки на погану поведінку, але ігнорують хорошу, дитина починає бешкетувати заради уваги.
Як правило, батьки не свідомо ігнорують дитину або приділяють їй менше часу, коли вона «непроблемна». Проте якщо дитина отримує бажану увагу лише коли влаштовує показові «шоу», то може вирішити, що поводитися добре — немає сенсу.
«Коли дитина поводиться погано, варто запитати себе: чому вона так вчинила? Можливо, передувала якась конфліктна ситуація, хтось її образив, або вона таким чином привертає увагу. Важливо розібратися в причинах: що насправді стоїть за конкретною поведінкою? Якщо зрозуміти справжній мотив чи переживання дитини, з нею простіше спілкуватися та ефективніше коригувати її поведінку», — зазначає Оксана Шаровара.
Що таке виховання без покарання
Це сучасний позитивний ненасильницький підхід усвідомленого позитивного батьківства. Він побудований на тому, щоб виправляти поведінку дитини через любов, а не страх. Це модель виховання на основі причинно-наслідкових зв’язків, пояснень та обґрунтувань.
Наталія Строєва наголошує, що виховання без покарання — це інвестиція в майбутнє:
«Коли дитина росте в атмосфері довіри й поваги, вона вчиться відповідальності та емпатії. Дитина, яку не карають, а чують і підтримують, навчається поважати власні кордони й кордони інших. Це ключова навичка, яка стає фундаментом для конструктивної взаємодії з людьми. Відмова від покарань не означає відсутності правил чи кордонів. Навпаки — діти набагато краще засвоюють норми, коли вони подаються через підтримку, пояснення та приклад, а не через страх. Такі підходи допомагають формувати довіру між дитиною та батьками і знижують рівень стресу в родині.
Філософія такого методу виходить за межі сім’ї. Це внесок у майбутнє суспільства, де люди поважають одне одного, вміють чути й відповідально взаємодіяти без насильства».
На практиці виховувати без покарань — значить дотримуватися дисципліни як тривалого процесу навчання, а не разового покарання. Правила й межі впорядковують життя дитини й дають відчуття безпеки. Мозок людини так влаштований: для нього послідовність, передбачуваність і зрозумілість асоціюються із безпекою.
Тобто позитивна дисципліна — це ясні очікування і справедливі наслідки за порушення, мета яких не покарати, а навчити. Дорослий не просто сварить за провину, а й пояснює, як діяти правильно далі.
«Дисципліна не дорівнює покаранню. Мета дисципліни — навчити й пояснити, а не помститися за провину. Діти, які мають постійні побутові рамки, легше переносять стрес і краще концентруються», — підкреслює Оксана Шаровара.
Важливі складники підходу — емоційна підтримка та регулярне позитивне підкріплення (похвала, визнання успіхів) для заохочення бажаної поведінки. Коли батьки відзначають і підкріплюють хороші вчинки, дитина відчуває впевненість і прагне поводитися добре надалі. Тобто важливо не лише корегувати неправильну поведінку, але і всіляко помічати та схвалювати позитивну.
Практичні інструменти
Ділимося основними методами, що допомагають виховувати дитину без покарань.
Варто домовитися про головні сімейні правила — зрозумілі, обґрунтовані і стабільні. Усі члени родини мають дотримуватися єдиних вимог: якщо один дорослий щось забороняє, інший не повинен дозволяти, і навпаки. У сім’ї правила та вимоги мають стосуватися всіх, а не тільки дітей. Діти дуже чутливо сприймають несправедливість, коли «комусь можна, а комусь ні». Якщо в родині встановлені певні стандарти поведінки, їх повинні дотримуватися і дорослі. Якщо дорослі не дотримуються певних правил, це має бути проговорено — чому так відбувається.
«Правила можуть бути будь-які. Наприклад, щосуботи — день прибирання, коли всі разом наводять лад у домі, а неділя — день відпочинку, коли ніхто не сидить у гаджетах, а займається своїми улюбленими справами або сім’я проводить час разом. Такі традиції не тільки дисциплінують, а і зближують рідних», — підкреслює Оксана Шаровара.
Важливо! Потреба в правилах не означає, що треба зарегулювати абсолютно все і ввести купу «табу». Коли на кожне «хочу» дитина чує «не можна», їй залишається тільки хитрувати або бунтувати.
Наслідки — результати, що настають внаслідок певних дій. У вихованні вони мають бути логічні — продумані та пов’язані з проступком.
Приміром, якщо дитина катається на велосипеді по дорозі всупереч забороні, ровер забирають на певний час. Такі наслідки дитина сприйматиме як справедливі, бо розумітиме причину і знатиме, як їх уникнути.
Логічні наслідки виховують відповідальність, тоді як довільні покарання — лише страх і обурення.
Дитина має точно знати: якщо вона принесе «двійку», їй потрібно буде докласти зусиль, щоб виправити оцінку і здобути потрібні знання із цієї теми. І їй цього не уникнути за будь-яких умов. Час на додаткові уроки буде забиратися з перегляду мультиків або іншого дозвілля.
Разом із тим, якщо дитина швидко виконає необхідні задачі та виправить помилку, вона може повернутися до своїх справ, а не «примусово» відбувати покарання. Це навчить її не «розтягувати» задачу в часі, а намагатися якомога більш якісно та швидко виконати її, щоб у вільні години відпочивати. Так дитина буде вчитися шукати розв’язання проблем, а не впадати у відчай чи ступор, коли робить помилку.
Важливо пояснювати дитині, чому у конкретних дій саме такі наслідки. У випадку з велосипедом можна запропонувати аналогію з водійським посвідченням: якщо людина систематично порушує ПДР, їй забороняють керувати машиною.
Натомість нелогічні «штрафи» ефекту не дадуть: дитина бачитиме в них лише батьківську примху й не зробить висновків. Добре, коли наслідок має навчальний сенс і додаткове пояснення, як поводитися наступного разу.
Важливо! Навіть у відповідь на логічні обґрунтовані наслідки дитина може реагувати емоційно — сперечатися, плакати, гніватися. Це нормально. Не варто карати дитину за щирі почуття. Краще допомогти прожити їх. Дитина повинна знати, що її емоції не заборонені — заборонені лише погані вчинки як спосіб їх виразити.
Не варто сварити дитину за природні вікові потреби. Для немовляти нормально хотіти постійної маминої уваги, для трирічки — бавитися і досліджувати світ, для школяра — багато спілкуватися з друзями. Якщо батьки придушують те, чим дитина живе на певному етапі, вони лише гальмують її розвиток. Особливо це стосується виховання підлітків. Цей вік вимагає від батьків особливої гнучкості. Якщо поводитися з 15-річним як з тодлером, конфлікти неминучі. Один із чинників, що загострює кризу підліткового віку, — надмірний контроль і невизнання самостійності дитини. Тоді протест і напруга тільки зростають. Щоб цього не сталося, слід змінити стиль: більше довіри, поваги й партнерства замість диктатури. Підлітку важливо, щоб його думку чули, а свободу — поважали. Психологи радять залучати його до сімейних рішень, довіряйте відповідальні справи, щоб він відчував себе рівноправним і потрібним. Вчасно визнавши, що дитина подорослішала, можна зменшити напруження і зберегти близькість.
Потрібно хвалити і заохочувати хороші вчинки та дії. Це потужніший інструмент виховання, аніж покарання. Словесна похвала підвищує дитячу самооцінку й дає відчути свою значущість. Так дитина відчуває, що її помічають, а отже вона, її дії та старання — важливі.
Варто щиро хвалити дитину і конкретизувати, за що саме. Доречно відзначати не тільки результат, а й зусилля. Це підтримуватиме мотивацію і даватиме стимул продовжувати. Порівнювати дитину варто лише з нею самою: наприклад, місяць тому вона не могла зробити ось це, а сьогодні вже робить з легкістю.
Важливо! Варто уникати порівняння дитини з іншими: це може змусити її почуватися невпевнено або вирощувати в ній перфекціонізм. Як би він не намагався вдавати із себе мотиватора, насправді жага зробити все ідеально і краще за всіх — певний шлях до вигорання та зневіри у своїх силах.
Діти вчаться, наслідуючи дорослих. Вони постійно спостерігають, як батьки поводяться в різних ситуаціях. Наслідування — одна з найсильніших форм навчання в дитинстві. Протягом тисячоліть діти набували життєвих навичок саме копіюючи старших.
«Якщо батько вимагає від дитини чесності, але сам обманює — дитина вчиться говорити неправду. Якщо мати кричить, закликаючи до спокою, діти запам’ятають саме крик, а не її слова. Тому усвідомлене батьківство вимагає від дорослих бути прикладом тої поведінки, яку вони хочуть бачити в дітях.
Це не означає, що батьки мають бути ідеальними — усі люди іноді помиляються або виходять із себе. Проте навіть у таких випадках можна показати дитині правильний вихід: попросити вибачення, визнати помилку, спокійно обговорити ситуацію і виправити її. Така реакція теж стає цінним уроком: дитина бачить, що робити помилки — це нормально, важливо вміти їх виправляти та просити пробачення.
Таким чином, підтримуючи дисципліну, батьки водночас демонструють повагу, уміння контролювати себе й готовність слідувати тим же правилам», — підкреслює Оксана Шаровара.
«Найголовніше — давати приклад правильного вирішення конфліктів і взаємодії через спілкування. Коли ми говоримо з дитиною, пояснюємо, що суперечки вирішуємо словами, вона засвоює цей досвід і використовує його вже в дорослому житті», — каже Наталія Строєва.
Наостанок
«Позитивне батьківство поєднує любов і структуру. Важливо правильно підтримувати дітей, будувати стосунки на основі поваги, а не заборон, допомагати розвитку і створювати безпечне та довірливе середовище. Дотримуючись принципів цього методу, є великі шанси виховати впевнену в собі, відповідальну особистість, а також побудувати з дітьми міцні глибокі стосунки, які тримаються на довірі, любові та взаємоповазі», — каже Наталія Строєва.
На важливості усвідомленого підходу до виховання наголошує і Оксана Шаровара:
«Усвідомлене батьківство — це про усвідомлення своїх цілей і цінностей у вихованні. Запитайте себе: якою я хочу бачити свою дитину в майбутньому? Чи прагну я, щоб вона була лише слухняною і успішною за будь-яку ціну? Чи все ж хочу виростити щасливу, впевнену в собі особистість, здатну будувати здорові стосунки і відповідально приймати рішення? Якщо друге — тоді й дисципліна, і повсякденне спілкування мають бути сповнені любов’ю та повагою.
Усвідомлені батьки керуються не миттєвою емоцією, а довгостроковою метою навчити дитину важливих життєвих навичок. Це означає слухати дитину серцем, навіть коли треба її зупинити чи виправити, пояснювати причини правил і наслідки вчинків, дотримуватися домовленостей самим і визнавати свої помилки. Такий підхід формує довіру і взаємоповагу. Дитина росте з розумінням, що її люблять і підтримують, а дисципліна — це прояв турботи, а не агресії. Це і є шлях до виховання свідомої, відповідальної і емоційно зрілої людини».
Розбираємося, як виховувати дитину без покарань – щоб зберегти близькі стосунки, довіру і повагу.
Ставити межі та дисциплінувати дітей без застосування покарань — можливо. Щоб розібратися, як це працює, ми звернулися до Оксани Шаровари, психологині проєкту «ПОРУЧ», та Наталії Строєвої, соціальної педагогині-психологині, координаторки проєктів ВГЦ «Волонтер», співавторки програми «Батьківство без стресу».
Покарання не працюють
Покарання зазвичай націлене припинити небажану поведінку, але майже не вчить дитину, як поводитися натомість. Крики, докори та погрози не виправляють ситуацію, а лише загострюють боротьбу за владу між дорослим і дитиною, поглиблюють «прірву» у стосунках і забирають в дитини шанси навчитися, як діяти правильно.
Тобто якщо дорослі лише кажуть «Не можна!», але не показують альтернативу, дитина не може дізнатися, як треба. У випадках, коли покарання не пов’язане з конкретним проступком, малеча може взагалі не розуміти, за що її карають.
Коли дитина не бачить конкретних зв’язків між її вчинками та їх наслідками, це може впливати на її впевненість в собі та подальшу модель взаємодії зі світом. Через це діти вчаться пристосовуватися, бояться поводитися відкрито і спонтанно, адже не знають, якої реакції очікувати на свої дії. У певних випадках це навіть може впливати на схильність дитини в майбутньому до підвищеної тривожності та депресивних розладів.
«Коли ми говоримо про „покарання“, це звучить як своєрідна помста, викликана батьківським гнівом чи образою. Натомість наслідки — це логічний результат певної поведінки, який допомагає дитині усвідомити причинно-наслідковий зв’язок своїх вчинків», — каже психологиня Оксана Шаровара.
У вихованні підлітків жорсткі заборони, як правило, дають зворотний ефект. Категорична заборона будь-чого призводить лише до того, що діти спритніше приховують свої пригоди або навпаки — бунтують і навмисно повторюють несхвальні дії. Надмірний контроль і невизнання самостійності підлітка можуть лише провокувати нові конфлікти та підривати довіру в стосунках. Є ще одна сторона, про яку не варто забувати: діти природно прагнуть уваги дорослих. Якщо мама й тато реагують тільки на погану поведінку, але ігнорують хорошу, дитина починає бешкетувати заради уваги. Як правило, батьки не свідомо ігнорують дитину або приділяють їй менше часу, коли вона «непроблемна». Проте якщо дитина отримує бажану увагу лише коли влаштовує показові «шоу», то може вирішити, що поводитися добре — немає сенсу.
«Коли дитина поводиться погано, варто запитати себе: чому вона так вчинила? Можливо, передувала якась конфліктна ситуація, хтось її образив, або вона таким чином привертає увагу. Важливо розібратися в причинах: що насправді стоїть за конкретною поведінкою? Якщо зрозуміти справжній мотив чи переживання дитини, з нею простіше спілкуватися та ефективніше коригувати її поведінку», — зазначає Оксана Шаровара.
Що таке виховання без покарання
Це сучасний позитивний ненасильницький підхід усвідомленого позитивного батьківства. Він побудований на тому, щоб виправляти поведінку дитини через любов, а не страх. Це модель виховання на основі причинно-наслідкових зв’язків, пояснень та обґрунтувань. Наталія Строєва наголошує, що виховання без покарання — це інвестиція в майбутнє:
«Коли дитина росте в атмосфері довіри й поваги, вона вчиться відповідальності та емпатії. Дитина, яку не карають, а чують і підтримують, навчається поважати власні кордони й кордони інших. Це ключова навичка, яка стає фундаментом для конструктивної взаємодії з людьми. Відмова від покарань не означає відсутності правил чи кордонів. Навпаки — діти набагато краще засвоюють норми, коли вони подаються через підтримку, пояснення та приклад, а не через страх. Такі підходи допомагають формувати довіру між дитиною та батьками і знижують рівень стресу в родині. Філософія такого методу виходить за межі сім’ї. Це внесок у майбутнє суспільства, де люди поважають одне одного, вміють чути й відповідально взаємодіяти без насильства».
На практиці виховувати без покарань — значить дотримуватися дисципліни як тривалого процесу навчання, а не разового покарання. Правила й межі впорядковують життя дитини й дають відчуття безпеки. Мозок людини так влаштований: для нього послідовність, передбачуваність і зрозумілість асоціюються із безпекою. Тобто позитивна дисципліна — це ясні очікування і справедливі наслідки за порушення, мета яких не покарати, а навчити. Дорослий не просто сварить за провину, а й пояснює, як діяти правильно далі.
«Дисципліна не дорівнює покаранню. Мета дисципліни — навчити й пояснити, а не помститися за провину. Діти, які мають постійні побутові рамки, легше переносять стрес і краще концентруються», — підкреслює Оксана Шаровара.
Важливі складники підходу — емоційна підтримка та регулярне позитивне підкріплення (похвала, визнання успіхів) для заохочення бажаної поведінки. Коли батьки відзначають і підкріплюють хороші вчинки, дитина відчуває впевненість і прагне поводитися добре надалі. Тобто важливо не лише корегувати неправильну поведінку, але і всіляко помічати та схвалювати позитивну.
Практичні інструменти
Ділимося основними методами, що допомагають виховувати дитину без покарань.
Варто домовитися про головні сімейні правила — зрозумілі, обґрунтовані і стабільні. Усі члени родини мають дотримуватися єдиних вимог: якщо один дорослий щось забороняє, інший не повинен дозволяти, і навпаки. У сім’ї правила та вимоги мають стосуватися всіх, а не тільки дітей. Діти дуже чутливо сприймають несправедливість, коли «комусь можна, а комусь ні». Якщо в родині встановлені певні стандарти поведінки, їх повинні дотримуватися і дорослі. Якщо дорослі не дотримуються певних правил, це має бути проговорено — чому так відбувається.
«Правила можуть бути будь-які. Наприклад, щосуботи — день прибирання, коли всі разом наводять лад у домі, а неділя — день відпочинку, коли ніхто не сидить у гаджетах, а займається своїми улюбленими справами або сім’я проводить час разом. Такі традиції не тільки дисциплінують, а і зближують рідних», — підкреслює Оксана Шаровара.
Важливо! Потреба в правилах не означає, що треба зарегулювати абсолютно все і ввести купу «табу». Коли на кожне «хочу» дитина чує «не можна», їй залишається тільки хитрувати або бунтувати.
Наслідки — результати, що настають внаслідок певних дій. У вихованні вони мають бути логічні — продумані та пов’язані з проступком. Приміром, якщо дитина катається на велосипеді по дорозі всупереч забороні, ровер забирають на певний час. Такі наслідки дитина сприйматиме як справедливі, бо розумітиме причину і знатиме, як їх уникнути. Логічні наслідки виховують відповідальність, тоді як довільні покарання — лише страх і обурення. Дитина має точно знати: якщо вона принесе «двійку», їй потрібно буде докласти зусиль, щоб виправити оцінку і здобути потрібні знання із цієї теми. І їй цього не уникнути за будь-яких умов. Час на додаткові уроки буде забиратися з перегляду мультиків або іншого дозвілля. Разом із тим, якщо дитина швидко виконає необхідні задачі та виправить помилку, вона може повернутися до своїх справ, а не «примусово» відбувати покарання. Це навчить її не «розтягувати» задачу в часі, а намагатися якомога більш якісно та швидко виконати її, щоб у вільні години відпочивати. Так дитина буде вчитися шукати розв’язання проблем, а не впадати у відчай чи ступор, коли робить помилку. Важливо пояснювати дитині, чому у конкретних дій саме такі наслідки. У випадку з велосипедом можна запропонувати аналогію з водійським посвідченням: якщо людина систематично порушує ПДР, їй забороняють керувати машиною. Натомість нелогічні «штрафи» ефекту не дадуть: дитина бачитиме в них лише батьківську примху й не зробить висновків. Добре, коли наслідок має навчальний сенс і додаткове пояснення, як поводитися наступного разу.
Важливо! Навіть у відповідь на логічні обґрунтовані наслідки дитина може реагувати емоційно — сперечатися, плакати, гніватися. Це нормально. Не варто карати дитину за щирі почуття. Краще допомогти прожити їх. Дитина повинна знати, що її емоції не заборонені — заборонені лише погані вчинки як спосіб їх виразити.
Не варто сварити дитину за природні вікові потреби. Для немовляти нормально хотіти постійної маминої уваги, для трирічки — бавитися і досліджувати світ, для школяра — багато спілкуватися з друзями. Якщо батьки придушують те, чим дитина живе на певному етапі, вони лише гальмують її розвиток. Особливо це стосується виховання підлітків. Цей вік вимагає від батьків особливої гнучкості. Якщо поводитися з 15-річним як з тодлером, конфлікти неминучі. Один із чинників, що загострює кризу підліткового віку, — надмірний контроль і невизнання самостійності дитини. Тоді протест і напруга тільки зростають. Щоб цього не сталося, слід змінити стиль: більше довіри, поваги й партнерства замість диктатури. Підлітку важливо, щоб його думку чули, а свободу — поважали. Психологи радять залучати його до сімейних рішень, довіряйте відповідальні справи, щоб він відчував себе рівноправним і потрібним. Вчасно визнавши, що дитина подорослішала, можна зменшити напруження і зберегти близькість.
Потрібно хвалити і заохочувати хороші вчинки та дії. Це потужніший інструмент виховання, аніж покарання. Словесна похвала підвищує дитячу самооцінку й дає відчути свою значущість. Так дитина відчуває, що її помічають, а отже вона, її дії та старання — важливі. Варто щиро хвалити дитину і конкретизувати, за що саме. Доречно відзначати не тільки результат, а й зусилля. Це підтримуватиме мотивацію і даватиме стимул продовжувати. Порівнювати дитину варто лише з нею самою: наприклад, місяць тому вона не могла зробити ось це, а сьогодні вже робить з легкістю. Важливо! Варто уникати порівняння дитини з іншими: це може змусити її почуватися невпевнено або вирощувати в ній перфекціонізм. Як би він не намагався вдавати із себе мотиватора, насправді жага зробити все ідеально і краще за всіх — певний шлях до вигорання та зневіри у своїх силах.
Діти вчаться, наслідуючи дорослих. Вони постійно спостерігають, як батьки поводяться в різних ситуаціях. Наслідування — одна з найсильніших форм навчання в дитинстві. Протягом тисячоліть діти набували життєвих навичок саме копіюючи старших.
«Якщо батько вимагає від дитини чесності, але сам обманює — дитина вчиться говорити неправду. Якщо мати кричить, закликаючи до спокою, діти запам’ятають саме крик, а не її слова. Тому усвідомлене батьківство вимагає від дорослих бути прикладом тої поведінки, яку вони хочуть бачити в дітях.
Це не означає, що батьки мають бути ідеальними — усі люди іноді помиляються або виходять із себе. Проте навіть у таких випадках можна показати дитині правильний вихід: попросити вибачення, визнати помилку, спокійно обговорити ситуацію і виправити її. Така реакція теж стає цінним уроком: дитина бачить, що робити помилки — це нормально, важливо вміти їх виправляти та просити пробачення.
Таким чином, підтримуючи дисципліну, батьки водночас демонструють повагу, уміння контролювати себе й готовність слідувати тим же правилам», — підкреслює Оксана Шаровара.
«Найголовніше — давати приклад правильного вирішення конфліктів і взаємодії через спілкування. Коли ми говоримо з дитиною, пояснюємо, що суперечки вирішуємо словами, вона засвоює цей досвід і використовує його вже в дорослому житті», — каже Наталія Строєва.
Наостанок
«Позитивне батьківство поєднує любов і структуру. Важливо правильно підтримувати дітей, будувати стосунки на основі поваги, а не заборон, допомагати розвитку і створювати безпечне та довірливе середовище. Дотримуючись принципів цього методу, є великі шанси виховати впевнену в собі, відповідальну особистість, а також побудувати з дітьми міцні глибокі стосунки, які тримаються на довірі, любові та взаємоповазі», — каже Наталія Строєва.
На важливості усвідомленого підходу до виховання наголошує і Оксана Шаровара:
«Усвідомлене батьківство — це про усвідомлення своїх цілей і цінностей у вихованні. Запитайте себе: якою я хочу бачити свою дитину в майбутньому? Чи прагну я, щоб вона була лише слухняною і успішною за будь-яку ціну? Чи все ж хочу виростити щасливу, впевнену в собі особистість, здатну будувати здорові стосунки і відповідально приймати рішення? Якщо друге — тоді й дисципліна, і повсякденне спілкування мають бути сповнені любов’ю та повагою.
Усвідомлені батьки керуються не миттєвою емоцією, а довгостроковою метою навчити дитину важливих життєвих навичок. Це означає слухати дитину серцем, навіть коли треба її зупинити чи виправити, пояснювати причини правил і наслідки вчинків, дотримуватися домовленостей самим і визнавати свої помилки. Такий підхід формує довіру і взаємоповагу. Дитина росте з розумінням, що її люблять і підтримують, а дисципліна — це прояв турботи, а не агресії. Це і є шлях до виховання свідомої, відповідальної і емоційно зрілої людини».